Застава у внутрішніх та міжнародних перевезеннях в Польщі

Застава є одним з найпопулярніших способів забезпечення вимог, поряд з іпотекою. Вона може бути встановлена лише на рухоме майно та певні права. Застава товару створюється в силу закону, але до неї відповідно застосовуються всі положення про договірну заставу, згідно з формулюванням статті 326 Цивільного кодексу, тобто положення статей 306-325 Цивільного кодексу.

Суть застави полягає в тому, що кредитор може отримати виконання за рахунок предмета застави незалежно від того, в чию власність він перейшов, і з перевагою перед особистими кредиторами власника предмета застави. Винятком є кредитори, які за законом мають переважне право на таке виконання. Якщо на одну й ту саму річ встановлено кілька застав, то перевага надається заставі, встановленій пізніше, порівняно з встановленою раніше, за винятком випадків, коли заставодержатель діяв недобросовісно.

Заставодавець не може зобов’язати заставодержателя не відчужувати або не обтяжувати річ до закінчення строку застави. Таке застереження є абсолютно недійсним. Варто пам’ятати, що сплив позовної давності за вимогою, забезпеченою заставою, не впливає на право заставодержателя отримати задоволення за рахунок обтяженої речі. Таким чином, навіть якщо вимога перевізника про оплату прострочена, він все одно може реалізувати свої права на підставі застави.

Отримання компенсації за рахунок заставленого майна ґрунтується на положеннях про примусове виконання судових рішень. Це означає, що перевізник не може сам продати заставлене майно, щоб задовольнити вимогу. Він повинен використовувати процедури примусового виконання. Необхідно мати остаточне судове рішення і застереження про можливість примусового виконання, а потім подати виконавчий документ до судового виконавця з проханням розпочати цю процедуру. Тільки після цього перевізник отримає компенсацію з суми, отриманої судовим виконавцем від продажу.

Застава у міжнародних перевезеннях регулюється Конвенцією КДПВ. Відповідно до статті 13(1) Конвенції, після прибуття вантажу до місця, призначеного для доставки, одержувач має право вимагати від перевізника вручення йому під розписку другого примірника накладної та вантажу. Якщо вантаж виявиться відсутнім або якщо вантаж не прибув після закінчення строку, встановленого статтею 19 (яка визначає прострочення), вантажоодержувач може від свого імені примусово здійснити свої права за договором перевезення проти перевізника.

Відповідно до пункту 2 цього положення, вантажоодержувач, який заявляє свої права за договором перевезення, зобов’язаний сплатити перевізнику належну суму, зазначену в накладній. У разі виникнення спору на цій підставі перевізник не зобов’язаний доставляти вантаж, якщо вантажоодержувач не надасть йому забезпечення.

Іншими словами, перевізник має право скористатися своїм правом утримання і відмовитися від видачі вантажу тільки в тому випадку, якщо з формулювання накладної не випливає, що вантажоодержувач має право прийняти вантаж, або якщо вантажоодержувач не сплатив належну суму, зазначену в накладній, чи не надав належного забезпечення (наприклад, шляхом видачі переказного векселя).

Незалежно від відшкодування збитків, вантажоодержувач у разі незаконного затримання вантажу перевізником має право звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 284 Кримінального кодексу України – незаконне заволодіння чужим майном. Згідно з цією статтею, той, хто привласнює чуже рухоме майно або право власності, карається позбавленням волі на строк до 3 років, а якщо майно було йому довірене, – позбавленням волі на строк від 3 місяців до 5 років. Лише якщо кримінальний суд визнає скоєний злочин меншої тяжкості, відповідальність буде більш м’якою – в такому випадку законодавство передбачає штраф, обмеження волі або позбавлення волі на строк до 1 року.

Вчинення відповідних дій перевізником, який повинен вирішити, випускати чи ні вантаж, вимагає доброго знання застосування нормативних актів, як міжнародних, так і державних, що діють на території країни. Тому в суперечливих ситуаціях слід скористатися підтримкою юридичної фірми, яка допоможе знайти рішення проблеми.

Національні правила та Конвенція КДПВ покликані захищати інтереси судноплавних компаній, що перевозять вантажі. Однак слід мати на увазі, що право застави має реалізовуватися відповідно до чинного законодавства. Перевізник, який утримує вантаж, побоюючись несплати або намагаючись таким чином компенсувати економічні збитки, наражає себе на сувору юридичну відповідальність. У той же час, слід зазначити, що міжнародне право обмежує можливість реалізації права утримання набагато більше, ніж положення транспортного права, що робить ще більш важливим складання транспортного договору, яке захищає інтереси сторін, і точне заповнення товарно-транспортної накладної.